Венеція чекає на мене

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук

1235456465484674876486746546.jpeg

Венеція - це справжнє місто-пам'ятник, де абсолютно будь-яка будівля може претендувати на звання історичної. Тому не дивно, що вся стара частина Венеції та її лагуна включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В Італії багато цікавих історичних міст, що виникли в незапам'ятні часи вічних воєн і локальних конфліктів. Але Венеція - місто особливе й з точки зору історії, й архітектури, і побуту. "Містом на воді" захоплювалися Хемінгуей і Гете, Бродський і Герцен, у своїх творах оспівували Шекспір, Манн і Данте.

Історія

Венеція виникла десь між п’ятим та сьомим століттями нашої ери. Тоді з півночі Європи хвиля за хвилею набігали варварські племена, які грабували й спалювали поселення північної Італії. Рятуючись від ворожих навал, люди втікали на важкодоступні, однак безпечніші острови лагуни.

За свідченнями стародавніх документів, перші споруди з’явились тут на палях, які забивали в мул і зв’язували тонкими гілками або очеретом. Пізніше венеціанці почали будувати доми з каменю на фундаменті з тисяч дерев’яних колод. Але існувала одна проблема: групу островів Риальто, які згодом стали центром міста, частенько затопляло. До того ж острови були ненадійні та й замалі, щоб помістити всіх, хто шукав на них сховку. Тому поселенцям доводилось осушувати ці клаптики землі та збільшувати їхню площу. Для цього рили канали, по яких могли плавати човни, і зміцняли острівки, щоб можна було зводити великі будинки. Так у Венеції канали стали вулицями. Для зручності пішоходів на них були побудовані мости.

Після падіння Західної Римської імперії лагунові острови стали власністю Візантії, столицею якої було місто Константинополь (нині Стамбул). Та згодом населення лагуни збунтувалось і проголосило свою незалежність. У результаті цього Венеція, як сказано в одному джерелі, перетворилась на своєрідний «острівок незалежності" герцогство, розташоване на ізольованій території між двома великими імперіями» — державою франків та Візантією. Така унікальна позиція дозволила Венеції розвиватись і процвітати, так що місто стало великим «торговим посередником».

Упродовж наступних століть Венеція вела війни з різними ворожими силами — сарацинами, норманами, візантійцями,— які намагались поширити свій вплив у Середземномор’ї. Зрештою Венеція взяла гору над своїми запеклими ворогами, особливо після того, як їй удалося 1204 року скерувати на Константинополь війська четвертого хрестового походу. У Константинополі, на Чорному й Егейському морях, у Греції, Сирії, Палестині та на Кіпрі і Криті Венеція мала свої торговельні пости. Падіння Візантійської імперії дозволило їй перетворити ці пости на колонії.

У XII сторіччі Венеція мала чималий флот. Її величезні верфі кожних кілька годин спускали на воду добре оснащену галеру. Місцеві цехи виробляли скло і вишукані тканини — мережива, парчу, дамаск та оксамит. Венеційські й іноземні купці привозили з Заходу рабів, коней, зброю, ліс, вовну, хутро, бурштин, мед і віск. А з мусульманського Леванту сюди доставляли золото, срібло, шовк, бавовну, прянощі, барвники, слонову кістку, парфуми та безліч іншого добра. Міські службовці стягували податок з усякого товару, який прибував на ринки міста чи вивозився за його межі.

У Венеції творили знамениті архітектори та живописці, як-от Палладіо, Тиціан чи Тінторетто. Усе тут старались робити в стилі «ля сереніссіма», тобто в «спокійному» або «величавому» стилі. Венецію справедливо можна було назвати «володаркою Середземномор’я... найзаможнішим і найуспішнішим торговим центром тодішнього цивілізованого світу». І такою вона була аж до XVI століття, коли європейці відкрили Новий Світ і головні торгові шляхи перемістились в Атлантику. Власне це стало причиною занепаду Венеції.

Венеційські колонії, розкидані по Середземномор’ю, були доволі ізольовані одні від одних. Вони не мали єдності і спільного органу правління. Тому втрата колоній для Венеції була неминуча. Сусідні держави поволі відбирали в лагунного міста його володіння, аж поки 1797 року саме місто потрапило в руки Наполеона I і було віддане Австрійській імперії. У 1866 році Венеція ввійшла до складу Італії.

Пам`ятки

Венеція — тихе місто. Здебільшого люди ходять тут пішки вузенькими вуличками, які лише інколи пролягають уздовж каналів. У різних місцях через канали перекинуті типові для Венеції кам’яні аркові мости. Єдиним моторним транспортом тут є човни, адже вулиці та проспекти «вимощені» водою. Венеція може похвалитися безліччю величних споруд і чудових краєвидів. Приміром, не одне покоління митців знаходить натхнення на площі Сан-Марко, де стоїть дзвіниця і знаменита базиліка, де розкинулась простора набережна лагуни, у хвилях якої виблискують міріади сонячних зайчиків.

На цій площі розмістились декілька метушливих кафе просто неба, які приваблюють і туристів, і місцевих мешканців. Можете замовити собі якийсь напій або морозиво джелато і водночас насолоджуватись грою невеличких камерних оркестрів. Ви спостерігаєте за перехожими, розглядаєте чудову архітектуру і при цьому не бачите машин. Тому тут легко може здатися, що ви перемістились у часі на декілька століть назад.

Для тих, хто захоплюється мистецькими скарбами, Венеція — це щось справді особливе. У численних палацах, музеях і церквах можна побачити роботи славетних живописців. І все ж багато туристів воліє бродити вузенькими вуличками й милуватись мальовничими закутками міста. Сотні крамничок пропонують гостям славнозвісні венеціанські вироби: мереживо й вишивки з лагунного острова Бурано або чудові кришталеві та скляні вироби з Мурано. Дістатись туди, щоб поспостерігати за роботою тамтешніх майстрів, можна на моторному катері, який називається вапоретто. Мандрівка до тих острівків залишить у вас незабутні враження.

Монументальні палаци з рядами вузьких арочних вікон свідчать про те, що на архітектурні смаки венеціанців дуже впливали східні традиції. Багатьох туристів вабить до себе славнозвісний міст Риальто над Великим каналом — головною артерією Венеції, — під яким неквапно пропливають елегантні чорні гондоли.

Цікаві факти:

- Венеція побудована на палях з модрини, що росте в Альпах, яка майже не гниє у воді й з якої отримують смолу, відому як венеціанський терпентін

- Один з основних символів Венеції, дзвіниця Сан Марко (Кампанілла), оригінальна за своєю архітектурою, контрастна за своїми формами й кольором, що якнайкраще тримала силует міста, була маяком для моряків і сторожовою вежею, простояла понад 700 років і раптом звалилася сама собою . Це трапилося о 10 годині ранку 14 липня 1902. За неймовірною випадковістю ніхто не загинув. Робітники, що помітили тріщину вгорі дзвіниці, яка розходилася на очах, вчасно розбіглися. Народу на площі було небагато. Загинула тільки кішка охоронця

- У Венеції 1400 гондольєрів, причому число це не змінюється незалежно від виходу на пенсію та / або прибуття нових членів. Всі вони венеціанці за походженням. У Венеції тільки одна жінка гондольєр. Офіційна такса - 80 євро за 40 хвилин прогулянки, які можна розбити у залежності від кількості пасажирів, але не більше шести. З квітня по вересень у Лагуні проходять човнові регати, у яких беруть участь багато з гондольєрів

- У Венеції народились знаменитий мандрівник Марко Поло та композитор Антоніо Вівальді

- У Венеції немає каналізації. Всі відходи змиваються в канали два рази на день з приливами, що і пояснює наступний цікавий факт: професійних сантехників у Венеції налічується тільки 20 осіб

- Венецію поділяють 117 островів, на яких можна перелічити близько 3000 провулків

- З кожним роком Венеція тоне. Це відбувається через те, що рівень води постійно піднімається, а середній рівень землі Венеції потроху знижується. Восени відбувається підвищення рівня води, у результаті якого провулки, площі, перші поверхи будинків повністю заливає. Для жителів Венеції це явище дуже неприємне, але для туриста ця унікальна подія, безсумнівно, є найпам'ятнішою у турі по Венеції

- У Венеції є "Міст зітхань", куди приїжджають слабо начитані романтики зі своїми закоханими, і раптом виявляється, що зітхали на мосту зовсім з іншої причини: просто міст з'єднував зал суду та в'язниці, і з цього містка якийсь новий бідолаха-ув'язнений востаннє бачив світло сонця

- У Венеції людей ховають на острові-кладовищі Сан-Мікеле. Періодично кожні 7-10 років останки ексгумують і поміщають у колумбарій. Тим самим звільняються місця для інших

- На честь Венеції названа країна Венесуела. Мандрівники з Європи під проводом Амеріго Веспуччі, побачивши будинки індіанців, що стояли на палях, відразу згадали про Венецію й назвали країну на її честь.

Про Венецію написано безліч наукової та художньої літератури. Можна годинами бродити уздовж каналів, розглядати архітектурні надмірності, навороти древніх архітекторів і формотворчість простих городян, заходити в церкви, музеї та шопи, попивати періодично каву, спостерігати зворушливі вуличні сценки, приміряти маски й набивати пакети сувенірами, кататися на гондолах тощо. Втомлюєшся до вечора до неможливості, а назавтра тебе знову потужним магнітом тягне в це місто чудової та живої архітектури, просоченого безкінечною венеціанською ностальгією.


Рідне місто або село на карті України Google карти

Venuce35782.JPG

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата Історична подія
25 березня 421 р. заснування Венеції
452 р. вторгнення гунів
697 р. обрення першого дожа
840 р. Венеція отримує право на самоуправління
1140 р. зароднження комуни
12 май 1797 р. відставка Великої ради; кінець Венеціанскої республіки


Ресурси:

  • Посилання на презентацію у Google Диск;
  • Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
  • Посилання на власний блог у Blogger;
  • Посилання на добірку відеоматеріалів;
  • Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
  • Посилання на спільний груповий постер.



Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка